Зірка пам’яті

DSCF4787Подвиг в ім’я життя

Життя немов дерево… Проростають молоді пагони, міцніють… І тільки корінь зміцнілого дерева стає соковитою і надійною опорою для свого продовження у нових пагінцях. Могутність дерева в силі його коріння. Джерело сили життя – в пам’яті поколінь. Я пишаюсь тим, що в родинному альбомі є особлива сторінка про невеличку і змістовну історію життя мого дідуся, з якою охоче поділюся з вами.
Михайло Карпович Степанов народився в 1912 році в селі Колосівка Веселинівського району на Миколаївщині. З дитинства був наймитом у куркулів, потім виховувався у дитячому будинку, там і закінчив семирічку. У 1934 році був призваний в ряди Червоної Армії, закінчив школу молодших командирів у 50-му кавалерійському полку (м. Тульчин). У зв’язку з травмою тимчасово залишив службу в Армії і в 1937- 1939 роках працював в Одеському управлінні МВД на Кіровоградщині.
З 1939 року – знову армія: звільнення Західних Українських земель, фінська кампанія, потім прискорене закінчення курсу Київського піхотного училища. Восени 1940 молодший лейтенант М.К. Степанов командував взводом 427 гірсько-стрілецьким полком, який в той час базувався в місті Новий Самбір.
Про подвиг дідуся та з нагоди 25-річниці Великої Перемоги у газеті «Молодий комунар» № 46 (1214) від 18 квітня 1970 року написана стаття «Подвиг на переправі. Розповідь про Героя Радянського Союзу». Автор статті В.Тарадейко пише із спогадів М.Степанова, що 22 червня 1941 року зустрів війну на західному кордоні начальником спостережного пункту і разом з прикордонниками 20 застави обороняв кордон від ворога. У зв’язку з важким пораненням довго довелось лікуватись і лише в кінці 1943 року М.Степанов знову повернувся на фронт.
На початку 1944 року його направили в 13 стрілковий десантний полк командиром розвідувального взводу. Десятки виконаних бойових завдань на рахунку М.Степанова та його бійців по виявленню бойових позицій противника під час Яссо-Кишинівської операції. Не одного «язика» переправлено розвідниками через фронт.
Після розгрому німецьких дивізій в Молдавії, наші війська гнали ворога в Трансільванії. У цей час 13 стрілецькому десантному полку було наказано закрити шлях відступу німців у перегірк Карпат вже на території Угорщини. Ворог мав велику перевагу в живій силі та озброєнні. «Позиція була вибрана дуже вдало, – згадує через багато років М.Степанов, – в найвужчій частині гірської долини, на трьох сопках по шляху відступу противника. Я командував сопкою, що обороняла ліву сопку». Незважаючи на величезні втрати, ворог з люттю кидався в атаки. Та гвардійці-десантники зуміли поставити його перед фактом оточення. Рота Степанова також міцно утримувала свої рубежі. Але останню атаку противника довелось відбивати навальною контратакою. За цю операцію М. Степанова було нагороджено орденом Червоної Зірки.
Жовтень 1944 року прийшов на Тису вогняним шквалом наступаючого фронту. На тому боці – ворог і тиша, що інколи опановувала обома берегами ріки, була напрочуд зловісною: все живе заривалось у землю, знівечену вибухами мін, бомб та снарядів. Але життя на лівому березі не затихало ні на хвилину. Радянські воїни час від часу підхоплювались, рвались на зустріч смертоносному вогню з того берега. Треба було будь-що оволодіти переправою через ріку, та поки що атаки відважних бійців не приносили бажаних наслідків. Міцну оборону мав на Тисі противник.
Боляче сприйняв командир роти М.Степанов втрату частини бійців. «Треба шукати інших шляхів переправи, інакше вона дорого обійдеться вона нам». Поступово визрів план дій, і Степанов швидко повзе до командира полку. Повернувшись до своїх бійців, зібрав бажаючих висадитись на той берег. Таких було багато, тільки в один невеличкий човен всіх взяти неможливо.
Ожив вночі лівий берег. Воїни 13 стрілецького десантного гвардійського полку суцільним вогнем накрили ворожі позиції, даючи можливість сміливцям відпливти як можна далі від берега. Противник люто огризався, а коли він переніс вогонь на човен – було вже пізно.
Навальною атакою група Михайла Степанова ввірвалася в передові траншеї, знищуючи німецьких солдатів офіцерів. Захоплено ворожий човен, створено плацдарм для переправи батальйону. За ніч з 24 на 25 березня сміливцями було відбито шість контратак противника, потім ще наступного дня. Плацдарм розширено до 500 метрів, знищено понад 200 гітлерівських солдат і офіцерів.
У боях з німецько-фашистськими загарбниками, командуючи стрілковою ротою, М.К. Степанов проявив виключний героїзм і відвагу, успішно виконав бойове завдання по знищенню живої сили і техніки противника та закріплення плацдарму. Він був двічі поранений, та ні на хвилину не залишав поля бою аж до переправи основних сил через Тису. За цей подвиг Указом Президії Верховної Ради СРСР від 24 березня 1945 року йому було присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
То був останній бій Степанова. Щасливу весну перемоги над фашизмом він зустрів у госпіталі.
Часто після повернення до Кіровограда розповідав Михайло Карпович своїй дочці Світлані та сину Володимиру про події в Карпатах та на Тисі. Завжди розповідав про своє село Колосівку, де проживали його сестра та брати.
Приємним є те, що земляки на його батьківщині пам’ятають свого Героя.
Із розповідей рідних стало відомо, що у переддень 24-ї річниці Перемоги (тоді вже М.К.Степанова не було серед нас) його дочці, що проживає в Кіровограді, Світлані Михайлівні Лозовій-Степановій надійшла телеграма: «Приїжджайте 9 травня на відкриття пам’ятника батькові. Колгосп «Перемога». Голова колгоспу Кравець. Миколаївська область. Веселинівський район, с. Колосівка».
Земляки-колосівчани свято бережуть пам’ять про Героя та воїнів-визволителів, які загинули в боях з окупантами в роки Великої Вітчизняної війни. Дідусю споруджено іменний пам’ятник, відкрито кімнату-музей при Будинку культури села Колосівка.
В місті Кіровограді на будинку, в якому він проживав, встановлена меморіальна дошка, а вулиця Ливарна перейменована у вулицю Степанова (поблизу заводу «Червона Зірка»). Про його подвиг написана книга «Сыновняя верность Отчизне», автором якої є М.В.Кравченко. Його і’мя увійшло до 7-го випуску «Історичного календаря», який містить відомості про ювілеї понад 300 визначних особистостей як минулих років, так і сьогодення (від середини ХVІІІ століття до наших часів), пов’язаних з Єлисаветградським і Олександрійським повітами та сучасною Кіровоградською областю. Календар розповідає про драматичні долі відомих людей Степової Елади і зосередив увагу на достойному продовженню роду в талановитих особистостях, які відомі всьому світові. Похований він в Алеї Слави на Меморіальному кладовищі міста Кіровограда.
Всі ці високі звання він отримав за відвагу та подвиги під час Великої Вітчизняної війни, здобувши нам мирне, чисте небо над головою та подарувавши щасливе дитинство і віру у світле майбутнє.
Михайло Карпович мріяв про народження онучки. Бойові поранення не дали йому можливості передати тепло дідусевих рук онуці, яка народилася через один місяць після смерті дідуся. Але я маю надію, що справою свого життя я стала гідною світлої пам’яті Героя-дідуся.

І.В.Русул,
онука героя Радянського Союзу,
депутат Новенської селищної ради,
Почесний житель с. Нового.

Офіційна сторінка народного художнього колективу театру танцю Слідкуйте за нами VK Twiter YouTube RSS